Вже звичним стало відчуття легенької ностальгії після кожної Звитяги. От і остання гра не стала винятком. Поки у ванну набирається вода, а наплічник чекає звільнення від речей, не покидає відчуття, що не знаю,чим зайнятись. Тож поки голова повна спогадів, спробую передати щось у текст.
Вороги.
Напевно, найсерйознішим ворогом на Звитязі 2013 були комарі. Цього року їх було аномально багато в порівнянні з попередніми іграми. Ці зграї дрібних месершмітів не давали ані секунди спокою, постійно намагаючись дотягнутись до незахищених ділянок шкіри. Коли запитую в людей, що запам’яталось найбільше, зазвичай згадують саме комарів, і лише потім все інше.
Основним ігровим «ворогом» вже традиційно була сотня Перця з вже добре знайомим проводом та сотенним. Тож тут ми приблизно уявляли, з ким маємо справу і яких сюрпризів очікувати.
А справжнім сюрпризом цьогорічної гри стала поява третьої сили – так званих махновців, які являли собою суцільний згусток деструктиву та безшабашності, який постійно вносив свої корективи у гру. Ані власного прапору, ані обмеження життів – рай для ветеранів Звитяги. Тож одного моменту стало ясно, що частина мого проводу перебігла до «чорних». Чорних, оскільки третя сила використовувала пов’язки чорного кольору.
Факт дезертирства проводу немало ускладнив нам життя, та все ж я вважаю, що завдяки третій силі гра стала значно динамічнішою та цікавішою. Думаю, на наступних іграх наявність третьої сили буде лише плюсом.
Хід гри:
З плюсів дії нашої сотні можна назвати вдале розташування, завдяки чому ми довгий час не були помічені. Також цьогоріч місця в проводі переважно займали молоді члени НА, які цілком успішно пройшли перевірку і виявили себе з кращої сторони.
З мінусів виділяються кілька тактичних прорахунків, які, зрештою, і призвели до поразки.
Враження:
Особисто для мене ця Звитяга стала більш напруженою, ніж минулого року. Постійна зміна планів, програні бої та інші чинники робили клімат наелектризованим.
З іншої сторони, саме це дало можливість достатньо роздивитись людей, що воювали на моїй стороні. Приємно, що ніхто не розклеївся, не рюмсав і не втік додому. Люди йшли через втому, мозолі та інші проблеми, але нарікань я не чув, за що їм честь і хвала. Маю надію, що ніхто з тих, хто приїхав на Звитягу, не пожалів про своє рішення і наступного року ми зустрінемося знову. Або ж і раніше – на Повстанці, Бандерштаті чи інших заходах НА.
Підсумок:
Підсумовуючи все написане вище, можна сказати, що досвід засвоєний, висновки зроблені. До наступної Звитяги, друзі!
Сотенний Лучник
