Спогадами ділиться учасниця першої “Звитяги” – подруга Відьма.
Ото на ніч надивилася старих фоток зі “Звитяги” і так тепло стало якось, ностальгічно, захотілося теж, спогадами поділитися, перша моя Звитяга була в 2006 році, це була перша тернівка, і спершу це було таке міні пекло)))СТИЛИ УПРАВЛЕНИЯ
Починалося все дуже цікаво, як ми 16 чоловік їхали в загальному вагоні, в Луцьк, і бідний провідник ніяк не міг, нас порахувати, бо надто багато, як він казав “ідіотів” спали на 3 полицях, а потім Шут бігав босий в Луцьку за тролейбусом, в якому лишив спальник.
Але особливо цікаво стало коли ми приїхали на місце і розбилися по сотнях, і пішли по терену, першу ніч ми заблудили, і спали не розбиваючи наметів, під відкритим небом, і якийсь ну дуже настирливий пугач, хотів нас звідти вижити, низько літаючи, зі своїм “ПУГУ”, я думаю, пару десятків людей подумки його обпатрували і варили гарячу юшку, адже було холодно, пам’ятаю питаю чотового, “Як бєрци висушити, а він каже ти прям в них в спальник залазь, помогло)))” Улюблені історії, повязані з кухнею, пам’ятаю природа нас водичкою не балувала, і коли піднімав кришку кастрюлі питав, то вода чи чай, бо колір був ідентичний))) Зварили ми відро гречки, з мівіною і кількою(чесно дуже смачно), і чота пів відра зїла, а пів лишили хлопцям що мали прийти з розвідки, прокидаємося ми з Герою зранку, а хлопці нас так хвалять, кажуть, дівчата ото файний супчик ви зварили, гречаний, жаль холодний, а то просто вночі дощ був, і відро водою долило, але хлопці ж нахвалювали)))) І рис ми закопали, щоб вороги не вкрали, правда потім забули де, тому не дивуйтеся, як десь знайдете в волинських лісах, рисові зарослі))
А найбільше, правда фінальний бій запам’ятався, адреналіну скільки, що просто вауууу, відчиваєш себе, живим, справжнім)))) звіром))))
А як назад йшли, вода у всіх закінчилася а тут річечка, в рясці вся, ніхто і пляшки не шукав, на пузьце полягали, ряску розгребли, і пили досхочу)))
А от в 2007, коли нас залишилося пару чоловік, набагато менше, чим противників,і Північ нам розказав дуже геройську історію, як самураї йшли на танки, і ми натхненно зробили останній випад, пройшли попри хроплячого Парамона, позривали майже всі повязки, програли правда, але гордо відстояли!
Тому моя вам порада, їдьте на Звитягу, буде що дітям розказати, і спогади зігріватимуть довгі роки, а адреналіну стане на цілий наступний рік)))
«як то кажуть де мої 18)))».
