Незрівнянні емоції щороку переповнюють, коли приїзджаю на патріотичну теренову гру «Звитяга». Адже саме на теренівці, таборовиків чекає життя у лісовому масиві, польова кухня, вода з волинських боліт, в кращому випадку-річок, дощ, та кусючі комарі. А також дисципліна, відтискання та бої з ворожою сотнею.
Ще кілька років тому уявити не могла , що буду жити чотири травневих дні у схожих умовах. Без інтернету, мобільного зв’язку та звичних для людини побутових умов. Завжди задумуюсь, як могла у цих умовах роками діяти Українська Повстанська Армія.
Цьогоріч я з подругою Водою та Мрією поїхали на теренову гру 5 травня. Початок був багатообіцяючий…Сам друг Вітер на нашу честь, їдучи в машині, на всю горлянку виспівував пісню Ляпіса “Воины света”. Далі – розчарування друга Залізняка, який в нічній темряві сплутав огірок з ковбасою,а також погрози друга Шершня, який хотів мені щось там зробити «вздовж спини».
До табору «Чорної сотні» потрапили візно ввечері, відразу на ватру. Ніч виявилась дуже холодною, проте у компанії таборовиків з Ківерець, минула досить весело. Як сказав один з ройових: «Спали, як янголята». Мені у цьому наметі вдалося отримати титул «королеви янголят».
Вранці – збір та настанови сотенного Лучника, а також смачний сніданок від подруги Кобри та її помічниць. В цей день відбулося два бої із «Сотнею перця».Я була лише на вечірньому. Хоча нашій сотні не вдалося забрати прапор, проте усі були задоволені хорошим боєм.
Разом з подругою Водою, Мухою та Коброю вдалося налагодили дипломатичні відносини з Махновцями. Усі важливі переговори проводились на галявині з другом Панком та Меном. Було досягнуто згоди у питаннях постачання їжі та чаю.
Безперечно, організатори запропонували молоді хорошу альтернативу буденності. Такий активний відпочинок, з чітко визначеними правилами і дисципліною, виховує у молоді дух патріотизму та чітко визначає пріорітети та цінності.
Подруга Медуза