Сьогодні у нас яскраві #Спогади_звитяги від друга Апостола!
“Звісно найяскравішим спогадом для мене є спогад про першу Звитягу.
Для мене це було в 2014 році, під час надзвичайно складних подій в моєму житті.
Та поїздка для мене багато в чому була першою. Це мій перший досвід безперервного спілкування українською протягом трьох днів, перший досвід перебування в лісі більш ніж пару годин і не в приміській посадці, а в справжньому волинському лісі. Це моє перше знайомство з організацією «Національний Альянс». Перший досвід керування – я почав Звитягу з позицій ройового.
Їхав на першу Звитягу я з Луганська – відпочивав тоді у батьків на вихідних, це був крайній раз як я був вдома. В мене були всі шанси пропустити Звитягу, адже за день до початку Звитяги я був спійманий місцевими сепаратистами на їх «майдані» під СБУ та був запідозрений у шпигунстві (варто зазначити справедливо), до того ж в мене в смартфоні знайшли фото з Майдану, та контакти керівника осередку УНА-УНСО в місті Богуслав. Але якимось дивом я все ж таки вийшов неушкодженим з цієї історії і таки опинився в той день вдома, а не в підвалі. І ось я вже позичив у батьків все необхідне спорядження: у батька його комплект форми для рибалки, наплічник та жахливий китайський намет, у матері – каремат, який сам колись подарував їй для занять йогою. Так як це був крайній раз, коли я був вдома, не варто казати про те, що ці речі так і не були повернуті власникам)
Ось я нарешті в потязі. Вже позаду Слов’янськ, проїздити який з повним наплічником камуфляжу було дещо стрьомно, адже тоді там все лише розпочиналось – місто було контрольоване силами бойовиків.
Луцьк. Приїхав я в ночі. Мене зустрів друг Молот і повів пішки на офіс. Тоді дорога здавалась дуже довгою, в офісі я познайомився з чуваками з Києва, деякі з яких пізніше стали основою майбутнього київського осередку.
Перший день гри. Спека. Багато людей, всі знають один одного. Відкриття – говорять якісь незрозумілі команди, я лише на третій день дізнався що «позір» – це не ганьба, а увага)
Я потрапив до «червоних», добре це чи погано я ще не знав. Барвінку, нашому чотовому, дісталась ціла чота «зелених» бійців. З якихось міркувань він призначив мене ройовим. Певно тому, що я був самим довгим) Під моїм керівництвом опинились наймолодші учасники Звитяги – 14 чоловік, довго ж я силився вивчити їх псевда)
А потім було щось неймовірне: бої, вибухи, радість локальних перемог та засмучення від поразок. Пам’ятаю як вибіг на алярм в самих кальсонах, як ходив в бій з запасними кедами – що характерно, не загубив їх та не змочив і вдало перевзувся одразу після мокрого бою – Звіробій тоді зі своєю сотнею моделював боброву загату. Пам’ятаю як двоє моїх хлопців не вибігли з намету на ранкову збірку і ми синхронно відтискались в дощ під мій рахунок. Романтика.
Як зараз пам’ятаю щирий радісний крик на весь ліс: «Наші в Одесі сепарів палять!» – це в когось телефон зловив інтернет.
Пригадувати можна ще багато…
Та Звитяга була по-справжньому незабутньою)”
