Слава Україні! Цього року я вперше поїхав на “Звитягу”. Це був для мене виклик, змога спробувати себе на міцність. Для досвідчених гравців це була весела гра, прогулянка, а для мене це важливий досвід, я вперше зміг отак зібратися і сам поїхати невідомо куди, де немає знайомих, де ніколи не бував.
Безперечно, на “Звитязі” я змужнів, поряд з побратимами, з якими знайомий лише один день, але знаю, що вони допоможуть мені, що підтримають. Коли вся сотня стоїть і кричить “Чорна сотня”, ти відчуваєш, що ти, разом з побратимами, стіна, ти нічого не боїшся і готовий з ними йти у бій. Коли починається бій, і ти влітаєш у купу людей, і це відчуття, коли ти врятував побратима. І ось лежиш на землі, і троє людей намагаються зняти з тебе пов’язку, думаєш, що це все, що тобі кінець, аж раптом хтось з побратимів налітає на ворогів, відтягає їх з тебе і ви разом продовжуєте боротьбу.
Ще був момент, коли мені з двома побратимами (Барвінком і Мамаєм) та подругою Чурай довелося сидіти 3 години по-коліна в болоті, нас заїдали комарі, але нам треба було стерегти прапор, нас закусували комарі, ми прислухалися до кожного шороху, до кожного тріску гілочки і були готові підвестися і до останнього захищати прапор, а потім ще виносили його з лісу у флязі. За це я отримав право понести прапор і це було так круто, відчувати, що ти щось зробив для сотні, що проявив себе.
Не пам’ятаю хто, але він сказав, що ми всі стомлені, що хочемо нормально помитися, поспати, наїстися їжі без комарів, але , як тільки ми це зробимо, пройде пару днів і ми знову захочемо у бій, знову захочемо випробовувати себе на міцність і здобувати славу на полі бою, і що я можу відповісти? Це все правда, мені вже цього бракує.
“Звитяга” – це багато вражень, це емоції, драйв, про це можна довго розповідати, але раджу всім, хто ще не спробував, хоча б раз спробувати.
Зустрінемось на наступній “Звитязі”!
Друг Довбуш
