Життя під небом

3omEx8940LkНа декілька днів я вийшов за рамки свого світобаченя і взагалі за всі рамки які мене оточують в будений час. Я змінив погляди на багато речей і на життя в загальному. Мені прийшлося пожити в лісі протягом 4 днів. Без електрики, теплого ліжка, гарячого душу, нестерпного інтернету і всіх проблем які мене оточують взагальному.

Протягом наступних днів я буду викладати один день із життя на “Звитязі”, із життя під Волинським небом яке прийшлося мені пережити 1-4 травня. Чесно кажучи це найкраще, що зі мною траплялося за мої 17 (ну не рахуючи концерт гурту “Фіолет”), шквал емоцій і холоду водночас. Це не можливо забути.

 1 травня

6 ранку. Моє тіло відкриває очі від безсоної ночі і теї думки,що “Нарешті цей день настав і я поїду на Звитягу”. Далі стандартна програма: вмився, поснідав, одягнувся, послухав божевільний абсурт від діда який передивися телевізор і думав, що я їду у Слов’янськ, зайшов за своїм корішом Дігером і ми поїхали.

Луцьк. Я його завжди любив і люблю, тай наврядчи розлюбити зможу. Проспект Волі ми ідемо до корпусу універу ім. Лесі Українки.( хоч я і до цього часу не можу зрозуміти чому перед ним стоїть пам’ятник Т. Г.Шевченку). Надмірно важкі сумки, усмішка до вух, і соні обличчя, цього від нас незабрати. Піднялися по великих сходах, сіли і чекаєм хлопців. Подекуди уже видно дівчат у воєній формі і в два рази більших за них наплічників, як завжди голубів і приємне сонячне проміня. Ну ось приїхали Кажан, Монах, Зубр, Байрак і Ярмак. Ми пішли до місця збору. Величезна кількість людей, сотні молодих дівчат і хлопців в камуфляжі за корпусом універу. Дехто досипає на наплічниках, хтось говорить з старими знайомими, хтось їсть, а дехто взагалі не розуміє що він тут робить і що від нього хочуть. Поставили сумки, стоїмо чекаємо. Тоді настав наш час. Нас поставили в ряди, провели інструктаж і посади в автобуси..Я з Дігером сів на почак інші сиділи дальше. 4 автобуси які дав “Шуберт” були повністю забиті. Автобуси поїхали колоною яку очолила міліцейська “Тойота”. Ранковий Луцьк, шум в автобусі, пісні Тартаку і чисто Українська мова з присмаком барбарисок які нам дала якась дівчинка. За вікном пролітають сірі будинки, цвіт дерев і пір’я пташок. Ми виїхали за Луцьк де нас провів “обкиданий яйцями Добкін”. Далі тишина. Чути шум коліс і звук мотора. Усі заснули, хтось під музику, а хтось від того, що недоспав.

Цуманські ліси. В минулому столітті були насичені борцями за Україну. Ми приїхали. Перше, що зустріло мене це було чисте повітря і запах мішаного лісу, який я так давно не відчував.Ми виперлись з автобусів, усі поскладали наплічники і вийшли на галявину (це було мабуть єдине відкрите місце в цій місцевості) нас пошикували всіх в один ряд по двоє чоловік. Я з Дігером був з Дубенськими. Далі поділ по сотнях, чотах і роях. Я з хлопцями попав в “Сотню Перця”( там було дві стоні Перця і Чорна сотня) на чолі з сотеним Звіробоєм ( найсильніша людина духом яку я коли небуть зутрічав). Нас відправили в другу чоту до Калаша, і в третій рій до Серпня (  всього було 4 чоти і 4 чота були дівчата). Нас знову построїли в дволаву. Віджиманя на кулаках це мабуть візитка “Звитяги”, за перший день ми віджалися більше як 200 разів. Пішла муштра і накопиченя бойового духу. Нас строїли знову і знову. Вчили псевдо побратимів і просто не уявляли як все закінчиться..Дігер- це псевдо було придумате не зразу. Усе почалося з того, що  коли реєстрував його то написав “Дір”, але як від не вимовляє букви “р”, то фантазія українського народу здатна на великі речі. До нас в рій добавили хлопців із ліцею і ще декілька дубенських Шнурка, Ярихона і Зеленого. Перед нами виступив сотений. Незнаю чому але його промови були сильними по духу і якосні по кількості сказаного. Крики Слава Україні просто пройшли цілий ліс від його початку до кінця. Далі звична справа: відкриття, молитва, хвилина мовчаня по Небесній сотні і повна дупа гострих відчутів тільки від перших годин гри і відчутя того що дух лісу пронизує до кісток тіло і душу, масові крики “Слава Україні” і “Путін хуйло”, стінка на стінку і перемога Сотні Перця.

Ми рушили до табору. Дві години лісом на ногах дають своє по правді. Звіробій вибрав галявину яка була оточена болотом. Нам прийшлося пройтися через річку. Декільки наказів і криків від сотеного і міст із гіляк був зроблений. Ми перейшли. Розклад наметів, вибір місця, мати від того що не можна розібратися в наметах, нестерпне бурчаня в шлушку від голоду і невід’ємне прагненя випити холодної води ( по правді вода з болота смачніша за води зпід крану)… Ми поставили намета.  В нашому 4-х спальному помістилося п’ятеро чоловік. Ми відали їжу в общак всю, що у нас була, попили жовтої води і пішли допомагати робити табір. Ламаня дерев, хлюпіт води, поодинокі крики і шелест канцерв просто переповняли цю галявину. Невід’ємне коханя комарів до мого тіла турбує мене ще до цього часу. Все закінчилося коли було чути слова “Сотня збірка!!”..ми стояли перед проводом по локті в болоті від того, що не встигли зібратися за 10 секунд, ноги боліли від ходьби і голова йшла обертом від чистоти повітря і сирості трясовини..кільки влучних слів і ми пішли на галявину для того щоб повчитися правильно кидати ворога і хитрити в інших випадках. Показові бої, сміх всієї сотні і щирі усмішки незнайомих мені обличь- це так буває приємно і до зубокришіння відчутно. Нам дали життя коли одягнули на нас білі лєнточки (вони означали життя, коли її зірвуть то ми будемо рахуватися мертвими). Вечеря. Це мабуть була найсмачніша їжа за моє життя, тай взагалі їжа яка зроблена на чистому повітрі завжди смачна. Після цього трошки відпочинку і ми сидимо біля ватри ( місце церемоніального вогнища). Нестерпність комарів вбиває. Слова Звіробоя розходяться по трясовині як кулі на війні, небо безмежнр зоряне, дим мабуть найприєсніший із того,що я коли небуть відчував, весняна прохрлода пронизує до кісток, щирість незнайомих людей просто розвіює темряву яка постилилася над лісом. У хід пішли пісні, викрики, і традиції цієї гри. Ми співали Воїни світла Л. Трубецкого, Там під Львівським замком, Ти мене підманула, і тому подібне. Сміх і голосні слова просто з вогнищем летіли в небо, в безкрайність космосу який нас оточував. Я був задоволений, я добре поїв, мені було тело як фізично так і морально, мої ноги потрошки набирали форму берців, а тепло від ватри пронизувало наскрізь. Звіробій ходив навколи вогнища. По правді кажучи він дійсно сильна духом людина, ідеальний стратег і просто чоловік якого хочеться поважати,а не просто заставляти себе. Кожне його слово несло сенс і підвищеня бойового духу, простота цієї людини зашкалює на пару з нестерпним бажаням свободи і ненавистю до Путіна і тих всіх хуїв які не люблять Україну. Його борода тільки підкреслює боутальність і відважність цією людини. Найбальше, що мені сподобалося, то це коли він заговорив за українську музику, за Тартака, Kozak System і т.д. Я поважаю людей які люблять українську музику, а тим більше рекламують її.

Все закінчилося біля 23.00 ми пустили “Іскру” і з словами ” Слава Україні” пішли в свої намети. Незнаю яким чином но ми якось всунулися пятеро в один намет. Трішки матів, криків і штовханя привело до найзручніших поз які могли там бути. Втома вдавалася в знаки і через кілька хвилин я заснув сильним сном. Через сон було чути спів поодиноких пташок, шелест вітру, запах диму і мати та сміх в сусідніх палатках. Ніч поглинула нас повністю, перший день “Звитяги” добіг кінця..

 Далі буде….

Друг Терен

This entry was posted in Некатегоризовано. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × 1 =