Чи справді «вороги» такі страшні, як про них говорять інші ?

 Фундамент дома – виды фундаментов

Місце: Цуманські ліси, Волинь
Дата: 1-4 травня 2015 р. Б
Головні герої: друг Сірник, друг Серпень.
Ключові слова гри:  Чорна січ, Шабля, Махновці,  Алярм, Вакарчук,

Ау ау ау,  АМАЗОНКИ,

Ностальгія, яка охоплює тебе після закінчення гри,за стільки років стала такою звичною, але все ж важко її переносити. Кількість друзів  та знайомих кожного року  збільшується.   Кожна гра залишається в пам’яті. Всі деталі: місце розташування табору, розміщення щогли, ватра знайомств,  всі ці речі напевно на завжди залишаться в голові тих, хто там був.
Цьогорічна гра ще з самого початку була багатообіцяючою і забіжу наперед , вона справді стала такою.
Це була 10 ювілейна гра. Яка кардинально відрізнялась від попередніх моїх звитяг.  Вона не була гіршою, чи кращою, вона була іншою.  Новий терен, нові сотенні та провід, а також нові назви . І та сама атмосфера, яка кожного  року панує там , така тепла та привітна, а головне щира.
Все розпочалось ще 5 травня 2014 року. Після чергової звитяги, ти морально розбитий і починаєш усвідомлювати що наступну гру чекати ще рік. Але час має таку властивість- рухатись і рухатись швидко. Тому я не встигла оглянутись, як до теренівки залишився місяць. Моєму щастю не було меж. Я ходила і всім розповідала про це.  Згодом я дізналась що провід на мене поклав таке важливе завдання, як годувати людей. Коли всі минулі роки я була помічником інтенданта, то цього ж року мені випала честь їм стати. Чесно кажучи це справа не з легких. Хоча це прикольно, коли тебе називають пані інтендантом, усміхаються та розповідають анекдоти на кухні, пригощають різними смаколиками , але все ж це велика відповідальність з якою, надіюсь, я впоралась.

Моя дорога до на звитягу почалась ще 30 травня. Провівши більшу половину дня в електричках, ми нарешті потрапили до Луцька. Коли лягли спати , очі чомусь не закривались в передчутті справжнього дива, але втома взяла своє і ми заснули.
З таким бажанням вранці я ніколи не прокидалась. Швидко зібравшись ми помчали до місця збору. Оххх….цей момент є безцінним. Ці обійми є такими міцними, посмішки такими щирими, а слова теплими. От саме в цей момент ти розумієш, що наступні 4 дні тебе чекає інше життя, після якого ти ще довго будеш жити спогадами.
Після веселої дороги відбулось відкриття. Наша сотня « Чорна січ» під проводом сотенного Серпня, отримала білий прапор, та право першими обрати місце таборування. Нашими ж суперниками стала сотня «Шабля» на чолі з сотенним Сірником, та червоним стягом.  І звісно ж наші Махновці, яких що року стає все більше та більше, цього річ їх очолив минулий сотенний сотні ім. Перця –друг Звіробій.
Отже, прийшовши до табору всі раділи яке воно класне. Величезна галявина, водичка під боком і  ніщо не віщувало біди, але ж не може бути все так ідеально, саме тому почався дощ, який тривав 2 дні. Але він не став перепоною для гри.
До 12 години відбувались різні організаційні моменти, а рівно опівночі почалась гра.  Всі пішли спати, адже ми очікували що якщо напад буде, то він буде вранці, але як то кажуть: « зло ніколи не спить», тому о 1 годині ночі на нас напали махновці, від яких ми швиденько позбавились.
Вранці на наш табір вже напали червоні, яким вдалося  забрати наш прапор. Потім прапори під час інших боїв переходили з рук в руки, але  в кінці кінців два прапори були у нашому таборі, але все ж дива трапляються і перемога дісталась червоним.
Я не буду описувати послідовність подій, кількість боїв, кількість вбитих, адже про це вже багато хто писав. Але якщо я когось вдарила, то знайте , що я не спеціально. Потім половина знайомих казало що я в їх пов’язки зірвала ну і моя пов’язка також викликала популярність, так як мене людей 7 ламало.
Мені хочеться сказати за ту атмосферу, яка там панувала, починаючи від відкриття, закінчуючи приїздом до Луцька. А ця атмосфера була просто супер  афігєнна.
Чого лише варті наші АМАЗОНОЧКИ. Справді , я сама дивувалась де в їх береться цей  заряд з яким вони двічі штурмували ворожий табір. В черговий раз переконуюсь що українські дівчата можуть в собі одночасно поєднувати: чарівність, красу та силу і надавати добрих чортів кремезним хлопцям. І бачили б ви їх обличчя коли їм заборонили брати участь в бою «Хоробре серце», я думала що в той момент вони поб’ють провід і все таки підуть в бій, але цього не сталось і вони хоча не задоволені , але все ж залишились в таборі. Я їх розумію, так як я весь час залишалась в таборі слідкувати за порядком, та готувати їжу. От знаєте що може зробити 160 людей щасливими? Ціла бочка, надіюсь смачного, червоного борщу. Це  є факт і з ніяк не посперечаєшся. (Особлива подяка рою, який допоміг мені його приготувати). Особливо коли на минулу вечерю були макарони з варенням ( через які мене напевно всі запам’ятають), хоча були люди , яким вони сподобались))
Ліцеїсти, які мужньо боролись та прикладали всі зусилля для перемоги. Хлопці ви молодці! І дякую вам що ви мене в наметі приютили і пічєньками пригощалиJ
Провід, який вів сотню до перемоги і я впевнена що якби не деякі нюанси, то б і привів. Адже не все залежить від сили, та виграних боїв (як дехто думає) досвід попередніх років  це довів.

Як сказав один з ветеранів звитяги: «Це як лакмусова стрічка для всілякого мудацтва… особисто для мене табір це як перезагрузка мозку – все стає на місце, проблеми перестають бути проблемами».
Справді, звитяга це інше життя, після якого ти змінюшся, починаєш по іншому дивитись на життя, та сприймати реальність.
Ця звитяга стала якоюсь особливою для мене. І думаю кожному вона запам’ятається з хорошої сторони.   Всі були побратимами та допомагали один одному. Адже зазвичай сотні між собою виясняють стосунки, доводять свою правоту і т.д. А цього року було все якось не так. Сотні по справжньому побраталися, привітали один одного, все було мирно та спокійно ( ну принаймні мені так здалося).
Я приїхала до дому з таким піднесеним настроєм, якого в мене давно не було. Не зважаючи  на ті наслідки я все ж вважаю що ця гра вдалася на
100 %. Кожен зробив висновки, перейняв досвід.
Хоча офіційно переможцем визнана сотня «Шабля» з чим я їх вітаю, але в кожного в серці свій переможець.

This entry was posted in Некатегоризовано. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

2 × три =