Моя перша Звитяга (коротка хронологія подій і вражень). День перший. Луцьк. Головний корпус СНУ. Багато незнайомих людей, серед яких трапляються знайомі обличчя. Багатьох знаю заочно з розповідей свого брата. Приємною несподіванкою стало те, що і мене дехто знав заочно як сестру Тимка.trevordiy.wordpress.com
Як завжди були питання на скільки років він старший, та я вже до цього звикла. Ще раз переконалася, що КПІшники є всюди, побачивши знайоме обличчя серед людей з Києва (друг Хімік ). Далі дорога до терену, поділ на сотні, бій стінка на стінку, який ми виграли, дорога до табору. Спочатку було трохи страшно, думала куди я приїхала, як я буду йти в бій, але після тренувального бою всі сумніви зникли. Після навчання друга Спецназа я зрозуміла, що не просто піду в бій, а й зірву не одну пов’язку із суперників. Далі ватра і обіцянка Сірника до наступної Звитяги набрати маси до 90 кг в разі перемоги, а як показала практика наш провід свого слова дотримується.
День другий
Перший наш бій. Перша перемога. Бій виявився простіший ніж я думала. Складніше було дістатися до табору суперника, але ні холод ні болото нас не зупинили. Найяскравішим спогадом першог бою є момент, коли бунчужний Чорний зриває прапор зі щогли. До свого табору ми прийшли втомлені і щасливі. Ну це й зрозуміло, адже в першому бою було вбито лише 21 людину з нашої сотні. Велике спасибі інтенданту другові Поліщуку за те, що не дав померти з голоду. Якщо дома я можу перебирати харчами, то на Звитязі зрозуміла, що люблю все. І все було дуже смачно. Коли ближче до вечора білі і чорні прийшли в наш табір стало трохи страшно, адже їх так багато, але всі ми не вагаючись пішли в бій. Мене (і не тільки мене) скупали в болоті. Бій був нами програний, але сотенний Сірник запевнив нас, що ми відіграємось.
День третій
Підйом близько четвертої ранку. Це був найхолодніший ранок, але наше бажання перемогти було сильніше за голод і холод. Ефекти несподіванки зробив свою справу і ми виграли два бої. Під час очікування нападу Чорно Січі ми влаштували ватру знайомств, якою вміло керував друг Спецнз, він же Йосип, він же Марфа Всилівна, він же Тамада. Далі нам повідомили про великий бій, який назвали «Хоробре серце 2». 110 обраних пішли здобувти прапор суперника. Дівчат Чорної січі не пустили в бій, і це була їх помилка. Перемога була наша! Але це було не все. За кілька хвилин до мораторію відбувся найстрашніший бій. Було багато розмов про те хто правий а хто винен, та я не збираюсь зараз це з’ясовувати. Порушення були з обох боків. Було дуже неприємно коли мене звинуватили в пришиванні пов’язки, хоча все було чесно (хлопці, якщо ви вдвох чи втрьох не можете зірвати повязку з дівчини, то це не привід звинувачувти її в порушенні правил). Але вцілому зі мною поводились адеквтно.
День четвертий
Зранку в людей були різні думки: одні хотіли піти в табір суперника з боєм, інші залишити все як є. Провід прийняв правильне, на мою думку, рішення – боїв більше не буде, адже наступний бій може бути ще жорстокішим. Але рішенням РВС ми стали переможцями! Сотня ШАБЛЯ!!! Далі прощання, обмін враженнями від гри і дорога додому. Дорогою ми співали (вибачаюсь перед тими, кому довелось чути мій спів, знаю це було жахливо). Ніхто не хотів прощатися з новими друзями, але треба повертатися до звичного життя.
Хочу подякувати організаторам Звитяги за чудово проведений час, нашому проводу за те, що підтримували наш дух, нашу віру в перемогу, чотовій Чері за те, що вміло організовувла дівчт, подрузі Мрії за те, що лікувала нас , завжди знаходила теми для розмови, допомагала нам, другові Спецназу, без якого було б нудно, сотні Чорна Січ за достойну гру, Махновцям, які робили гру набагато цікавішою і всім хто знайшов час приїхати на звитягу. ЩЕ ПОБАЧИМОСЯ!!!”
