Спогади ройового Кравса із сотні «Чорна Січ»

Перша перемога вселяла настрій і хвилю інших позитивних емоцій та означала серйозний підхід з боку керівництва сотні над своїми людьми незважаючи на їх юний вік. Наш табір було викрито і проводом було віддано наказ готуватись до його захисту. Розставлялись стійки та було відправлено розвідників по можливому напрямку наступу ворожої сотні. Сотня Шабля не примусила себе довго чекати і доволі швидко завітала у наш табір. Бій з нею був напружений, наша сотня дуже старалась, але все ж ми програли. Але то нічого, ви не бачили обличчя друга Барса який вже бачив як забирає наш прапор з-під ворожої щогли і ми готувались до наступу.veroxybd.com

Ех, не була б то Звитяга, якби не можна було б домовитись за згущик з володарями всія лісу – «махновцями». Ними командував друг Звіробій. Чесно кажучи настрій після поразок був у нас не файний, але Звіробій знайшов потрібними словами підхід до наших сердець, що одразу виллялось в альянс із «махновцями» на один бій. Ми пішли у наступ. Бій був легкий, на мою думку, ворожа сотня не на жарт перелякалась побачивши перед собою 190 хлопців і дівчат, які хотіли лиш одного – перемоги і згущика. Бій був вельми запеклий і стрімкий, сотня Сірника дала нам гідну відсіч, але ми все ж здобули перемогу і забрали у них червоний прапор. Я не знаю, які там домовленості були у проводу сотні з «махновцями», але я розраховував, що розбивши володарів двох прапорів ми спокійно займаємо тимчасову нішу першості. Але ні, прапор був лише їх та і той був відбитий в 5 ранку.

Йшла Звитяга, проїдалась тушонка, а до перемоги було ще далеко. РВС вирішила зробити мега битву для двох сотень на полі, де проводилося відкриття теренової гри. Битва «Хоробре серце 2», як назвали її у нашій сотні, закінчилась поразкою сотні Серпня, але ми бились гордо і завдали ворогові відчутного удару. Дійсно ми були роздушені численними поразками, але не збиралась здаватись. Згадується наш начштабу – друг Патріот, він тільки ходив заряджав нас на перемогу. Був випадок коли наші дівчата «амазонки» на чолі вельми веселої, але водночас суворої до дисципліни чотової, подруги Мерви, разом з декількома хлопцями залишили без пов`язки очільника ворожої сотні Сірника, який собі мило говорив по телефону навіть не підозрюючи на таке розгортання подій.

День минав і справа йшла вже до сутінок, коли надійшов наказ готувались до нічного бою в їхньому таборі. Готувався і я…Йшли ми тихо, але ворожа сотня нас чекала і зустріла жорстким опором. Літало в тому бою все, бій за своєю жорстокістю не знав рівних серед моїх минулих боїв. Не знаю хто винен, а хто ні, ми цей бій виграли, виграли самі і лише за допомогою власної віри в перемогу. Але все ж – це була Пірова перемога, так не має бути, в тій сотні були і наші брати, які в тяжку хвилину стануть разом з тобою в одну лаву.

Провід Серпня прийшовши до табору віддав наказ познімати пов`язки на знак протесту проти такої жорсткої гри. Тепер ми стали повноправними, підкреслюю повноправними володарями двох прапорів, але я дотепер не розумію, чому їхній прапор, так тяжко заслужений нами, був отак от просто, відданий ворожій сотні. Всі були виснажені, в тому числі і наш батько-сотенний Серпень, який поклав, я впевнений, просто титанічні зусилля на організацію всього процесу таборування та управління сотнею в 150 молодих і гарячих людей. Особисто бачив, та і він не дасть збрехати, одного разу, вимучившись після всього цього, просто заснув стоячи біля ватри, цей момент говорить сам за себе. Честь нашому батьку – сотенному була віддана у формі підкидання під крики «Слава!».

Гра закінчилась рішенням Ради Вищих Спостерігачів віддати перемогу Сотні Шабля, яка особисто для мене виявилась повним шоком, бо на момент закінчення гри ми володіли двома прапорами і на моє скромне переконання -це не є чесно і я не розумію мотивації людей які прийняли таке рішення. Дійсно ми були слабшою сотнею за суперників, так, вони нас клали на землю 4 рази, але у найвідповідальніший момент гри ми згуртувались та здобули перемогу. Але як було сказано, здоров`я учасників гри є надважливим, тому я схиляю голову перед таким рішенням РВС.

Чотири дні в лісі стали справжнім випробуванням на міць кожного з учасників Звитяги тому, що дійсно важко навіть уявити скільки треба покласти сил і здоров`я, що б прожити в цьому лісі 10 років, як це робили вояки УПА.

Головна мета цього табору, на мою думку, повністю виконана, ми стали організованими, дисциплінованими, по мірі свої – вишколені до певних умов, які є зараз в нашій державі, а Національний Альянс, на чолі з Богданом Бальбузою на псевдо Лучник, піднявся на ще один рівень самоорганізації. Звитяга дала мені цього разу великий багаж знань, як в розумовому сенсі, так і у духовному. Навчився правильно проводити розвідку і водночас поважати суперників.

Ось така історія. На наступний рік теж їду, бо таке дійство пропускати не можна.
Дякую за увагу.
PS: Братерство та дружба – це те, заради чого ми їдемо на Звитягу.
Ваш ройовий Кравс. Сотня «Чорна СІЧ».

This entry was posted in Некатегоризовано. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

5 × пять =