Звитяга 2015. Можливо варто було б почати з того, що це був довгоочікуваний момент, розповісти про мандраж і т.д., але, по-правді кажучи, до своєї першої «Звитяги» (хоча Сірник мені вперше розповів про неї ще три роки тому) я ставився доволі скептично та до останнього не хотів їхати. Дякую Апостолові, котрий цілим рядом нескладних аргументів «вламав» мене, також дякую Кленові, котрий протягом чотирьох днів був надійною опорою і допомагав не лише в бою, а й в побуті.vian34
Отже, по днях:
П`ятниця:(можна було б ще й рахувати четвер, але загалом там була лиш довга дорога з Києва до Луцька, з пересадкою в Здолбунові, на яку ми витратили більше одинадцяти годин).
Ранок, автобус, Цуманський ліс, відкриття, розподіл, перше знайомство з порядками, відтискання на кулаках, в тому числі за те, що ройовий не запам`ятав моє псевдо, «дякую за науку» – загалом нічого складного та нічого цікавого, поки мої очікування виправдовуються. Далі ліс, болото, вибір табору, час летить швидко, особливо коли ти чимось зайнятий, але все ж трохи нудно, перші день та ніч в нашій сотні насиченими були лише для проводу та розвідки.
Субота: «ранок починається не з кави», а з «на кулаки», «стоїмо поки всі не зроблять», і з «давання тринди», або «тягла» «ворожій» сотні. Цікаве спостереження: коли ти б`єшся голодним, відчуваєш себе хижаком, і без вагань кидаєшся на будь-якого «ворога», в неділю Сірник запропонує нам поїсти перед боєм і ми категорично відмовимось. Перед боєм було не страшно, хіба що боявся нікого не завалити. Все ж завалив, зривав пов`язку та безпосередньо боровся, дві боротьби виграв, потім утрьох білі все ж мене повалили в третій сутичці, але покрутивши хвилини дві сказали в мою сторону пару нецензурних і не зірвавши пов`язки пішли шукати іншу жертву. Бій був виграний доволі легко, про що свідчила незначна кількість наших втрат, вважаю, що ті кого вбили серед наших – це ще більші переможці, ніж ті хто лишився «живим», адже саме вони взяли на себе удар на початку бою.
Також окремою складовою перемоги є зарядженість на бій, за це окрема подяка звичайно ж Сірнику, Колосу, і окремо для нашої чоти – Баунті. Також окрема-окрема подяка Спецназу, не знаю чи ти вже працював тамадою, але якщо ні, то 100% ти себе в цій справі реалізуєш.
Десь під вечір на нас напали, махновці об`єдналися з білими, і тут вже «вигребали» ми. Наш рій залишили охороняти щоглу, що особисто мене не порадувало, єдине, чого я боявся, що наші виграють, і до щогли так ніхто і не прийде, але якщо вірити очевидцям, то нашим добре «натовкли», а до щогли прибігло близько 20-25 махновців, ми щільно тримали лаву, але нас почали повільно але впевнено висмикувати з неї. Я не витримав і кинувся в бій (ну як кинувся, обійшов за спини якогось махновця і тихенько зірвав з нього пов`язку, те ж я спробував зробити з наступним, але миттю мене повалили на землю; похвалю себе і скажу, що тримався я довго, хвилини 3-4, і здався лише тоді, коли мені 4-5 разів «лупанули» по голові берцями, може це й зробили випадково, але око після того у мене сіпалось ще більше як добу, також «випадково», коли вже я лежав вбитий на спині у мене під кителем побачили чорну пов`язку, не знаю для чого, але її вирішили забрати, як результат відірвали 4 з 5 гудзиків і бажаної цілі досягли) – це був незабутній бій, хоч і програний.
Неділя: ранок, подвійна помста за вечір суботи білим, обід – на бій потрібно було 110 людей, подяка Сірникові, що повірив в мене, на полі бою я тобі за це віддячив (хоч може ти цього і не пам`ятаєш, але це я зняв з тебе якогось здорованя, коли ви боролись 1 на 1), хоч бій мав бути грандіозним, та дався він нам теж доволі легко (33 вбитих). Пам`ятаючи вечір суботи навмисно шукав махновців, правда не думаю, що «валив» саме своїх кривдників та все ж…
Увечері, відбувся найсуперечніший бій, найгірший для мене, і для моєї сотні. Для мене – тому що, я переоцінивши власні сили пішов на трьох білих, в надії довго тримати їх на собі, та вони виявилися справжніми майстрами, і «вбили мене» менше ніж за 30 секунд, для сотні – тому, що ми отримали багато травм. Я не був свідком жодної з них, хоча бачив як гасили кулаками одного з наших (паралельно лаяли його за те, що він напередодні намагався відібрати у дівчини стрічку). Окремо в цьому бою відзначу подругу Білу, яка маго того що красуня, так ще й першокласний боєць, її 2 хлопці не могли «вбити» більше 5 хвилин, мені навіть стало соромно за себе.
Щодо суперечних питань: білі вважають, що вони перемогли, бо на момент закінчення гри 2 прапори було у них: вони мають право на таку думку. Але якщо я не помиляюсь, то гра мала тривати до 12 години понеділка, я спілкувався тоді з вашими вбитими ввечері, і всі вони казали: «все одно ви зранку прийдете, і заберете прапори назад». Погоджуюсь з ними, і вважаю, що перемога належить нам по праву, та все ж нагадаю, що це була не війна, а гра, пам`ятайте, що після неї ми перестаємо бути «ворогами», тому закликаю наступного року бути друзями не лише «до», а і «під час».
Поради та зауваження:
Організатори, знаю, що під час Звитяги, часу на відпочинок мало, та все ж приготуйте більше лекцій. Крім викладу Апостола про націоналізм та Мрії про Альянс я нічого не чув, хоча, як на мене, треба було б ще додати як мінімум одну лекцію про боротьбу УПА, і одну про потребу освіти та саморозвитку, адже бути хорошим бійцем іноді недостатньо.
На завершення: окрема подяка всім членам Національного Альянсу, без вас би цього заходу не відбулось, ви надихаєте на продовження боротьби не лише під час Звитяги, а і після неї, боротьби відповідальнішої та важчої. Друзі, не забуваймо хто насправді є нашим ворогом, менше витрачайте час на дурниці, перемога ще не здобута. Окрім зброї, яка нищить ворога на сході, пам`ятайте про зброю, котра завжди з вами – ваша голова, знання та вміння їх застосувати. Книжка краще ніж фільм, вода (особливо з болота) краще ніж алкоголь, повітря Цуманського лісу краще ніж дим цигарки, Звитяга краще ніж шутер.
Зиновій. Шабля
