Ось так згадує свої #Спогади_звитяги подруга Лань ))
“Звитягу” важко описати словами. Це потрібно пережити, відчути. Тому що кожна година – щось нове. Кожен наступний бій – нові емоції.
Що найбільше запам’яталось? Складно назвати щось одне. Напевно той «переполох» в першу ніч. Нам сказали, що в першу ніч нападу можна не очікувати. Полягали ми спати, такі спокійні, в передчутті завтрашнього бою десь після 5_ої ранку. Не встигли ми заснути, як через годину вже «Аляаарм!» Швидко вибігаєш з намету, очікуєш побачити ці три сотні людей, що валять один одного…Ага. Нічого подібного. Галявина пуста, лише біля щогли з прапором невелике скупчення людей. Біжиш туди, а, оскільки, за половину дня ти ще й в лице не встиг вивчити всю свою сотню, то спершу намагаєшся зрозуміти хто є то. Потім розумієш, що змагатися нема з ким, бо всі «свої». А хто ж тоді нападав? Чому щоглу охороняють колом-замком? Стаєш туди ж.
І вже з перебігу справи розумієш, що «Алярм» вчинила «Третя сила», а їх то всього було людей 20. І тепер хіба що хтось-десь один зрідка намагається пробратися до прапору. Коротше кажучи, поохороняли ми прапор ще трохи часу, поки не пересвідчилися, що всю «Третю силу» таки точно виявлено й «знешкоджено» і пішли далі досипати. (вже не роззуваючись)”.
