Що мені дала Звитяга?

Ще минулого року я не задавався подібними питаннями, ситуація виглядала прозаїчніше – я міркував над тим як виграти Звитягу 2016, разом із проводом перебирали стратегії боїв, план наших дій. Цьогоріч я вільний від будь-яких обов’язків, у травні просто приїду у Луцьк, аби насолодитись черговою грою. 2017 рік значимий і для мене – я закінчую університет, попереду – початок дорослого життя, сім’я, діти, гроші та інші наполеонівські плани. Але у всій цій рутині одне залишається незмінним: початок травня, болота цуманської пущі, 300 відчайдух.

Чому це так важливо для мене? Я й сам себе інколи питаю. Чому просто не бути як всі у ці травневі вихідні дні? Можна ж просто зібрати компанію друзів, шашличок, пивко і поїхати електричкою за місто, накваситись і у п’яному треші повернутись назад в місто, а в понеділок піти на ненависну тобі роботу. Так відпочиває 90% молоді і, звісно, на тих хто їде 4 дні битись і кормити комарів «прогресивна» молодь дивиться як на ідіотів.

Незаперечним є право кожного робити у цьому житті все, що людина захоче, але втрачати роки молодості на рутинні справи, вбивати у собі той дух пригод, любов до природи і почуття патріотизму врешті-решт – це злочин проти самої істоти людини.

Нехай вищесказане звучить як філософія і повчання, але чомусь я і, впевнений, ті із нас, хто приїжджає на Звитягу відчувають себе кращими, ніж ота 90% більшість. І чому ми маємо право вважати себе кращими за інших? З цього моменту мені потрібно написати «Оду» Звитязі, але хочу всіх запевнити, що все сказане мною йде від глибини серця, мені щиро хочеться переконати усіх, хто вагається чи не хоче, стати в кінці-кінців частиною цього маленького травневого життя.

Ми кращі, бо ми віддані спільній справі. Я ніколи не забуду коли у 2016 році в останню ніч гри дівчата стояли на стійці, охороняючи прапор цілу ніч у холоді і темряві. Якими мотивами керувались вони тоді? Чи не простіше було лягти у теплий спальник і «вирубитись», адже це був останній день і всі були знесилені. Їх аргумент був простий – «хлопці втомились, а у нас ще повно сил». Цей епізод навіки закарбується в мені, я завжди знатиму, що люди в екстремальних ситуаціях здатні на такі подвиги.

Ми кращі, бо нам є на кого рівнятись. Наші ідеали – це воїни захисники української свободи – вояки УПА. У ліса, де боролись вони, приїжджаємо і ми, хоча би на кілька днів аби віддати їм честь. Вони, такі ж самі як і ми зараз – молоді, сильні, повні енергії. Життя попереду нас, а їхнє молоде життя навіки залишилось там, вони віддали його за свободу, яка тепер у нас є. Вони виборювали її – найвищу цінність з усіх, бо коли є свобода буде і процвітання, і майбутнє, і злагода. Методи боротьби за цю свободу не завжди були правильні, це треба визнати. Але коли звіра заганяють у клітку рабства, за будь-яку ціну він намагається вирватись. То ж не дивний феномен Революції гідності, у 2013 у нас теж хотіли забрати свободу, і зараз історія повторюється на сході. На щастя, на Звитязі є люди які це розуміють, серед нас багато вояків АТО, політиків, громадських діячів, учасників Революції гідності. Усі знають їх імена, вони стоять у одній лаві із нами на Звитязі.

Ми кращі, бо ми переборюємо свої страхи, слабкості і лінь. Постійний голод, мокрі ноги, знесилення, стрес, очікування нападу – ось що чекає звитяжців впродовж 4 днів. Легко не буде нікому, але тим не менше кожен переборюючи себе відчуває піднесеність, тому на закритті немає розчарованих, усі як один переможці, переможці над головним ворогом – власним «Я».

Ми кращі, бо ми патріоти. Це зараз модно бути патріотом, за два-три роки несподівано перефарбували мости і паркани у жовто-блакитний, повісили прапорці на автомобілі чи балкони, вдягли вишиванки і шаровари та згадали несподівано, що ми «козацького роду». І лише зараз почали виділяти кошти на національно-патріотичне виховання молоді, створювати відповідні інституції, влада несподівано зрозуміла чому молодь аполітична і тікає за кордон, але вже пізно. Організатори Звитяги займались цим ще раніше, без жодних центрів і координаторів, збирались разом і просто робили, за що не отримували ні копійки за роботу (як і зараз). Чи ці реальні дії, спрямовані на розвиток молоді не патріотизм?

Ми кращі, бо ми маємо про що згадати. Звитяга триває всього 4 дні, а спогадів сила-силенна. Можна годинами розказувати про гру, думати «а якби», ділитись ідеями. Наші спогади цікаві, нам є чим похвалитись і що розповісти тим, хто про це не знає. Звісно молодь нашого віку (не всі) можуть похвалитись чимось іншим: «Та то фігня, я он 2 літри водки випив», «Та ти шо, таку класну чіку цепанув на діскачу», «Та ти би бачив як я в Доті на міді всіх нагібаю» і так далі. Може я іронізую, але згадайте скільки ваших знайомих розказує про такі «заслуги».

Нами не треба соромитись того, що ми кращі, ніж інші. Ми повинні цим пишатись і давати приклад усім. Звитяга робить нас кращими, гартує нас, об’єднує і знайомить із реальними проблемами. Коли ви пройдете Звитягу, ніякі ЗНО, екзамени, співбесіди при прийомі на роботу, рутинні справи вам не здаватимуться більше важкими і нервовими. Тут ви побачите, як і де можете зламатись і що вам треба вдосконалити у собі.

Ким би ви не були, будьте кращими, якщо не знаєте, як стати кращими – приїжджайте до нас.

This entry was posted in Некатегоризовано. Bookmark the permalink.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

12 − 6 =