Всеукраїнська теренова гра: ЗВИТЯГА-2021

Цьогоріч  «бойові» дії між собою вели «Чорна сотня» та «Сотня ім. « Перця». Остання отримала назву сотенного армії УПА «Перця», який загинув у бою із військами НКВД в 1954 році саме в цьому лісі.

«Чорна сотня». Сотенний – «Лучник», бунчужний – «Чорнота», начальник штабу – «Грім», інтендант – «Вода», чотові –  «Барс», «Шершень», «Волинь». Спостерігач від РВС – «Слов’янка». Загальна кількість таборовиків на початок гри – 73. Колір нарукавної пов’язки – білий.

«Сотня ім. «Перця».Сотенний – «Звіробій», бунчужний – «Пегас», начальник штабу – «Парамон», інтендант – «Пісня», чотові –  «Спецназ», «Черемош», «Гайдим». Спостерігач від РВС – «Вишиванка». Загальна кількість таборовиків на початок гри – 68. Колір нарукавної пов’язки – червоний. Continue reading →

З 29 квітня по 2 травня в лісах Волині вже в сьоме відбудеться теренова гра «Звитяга – 2012», що  присвячена 70-літтю створення Української Повстанської Армії. Вже традиційно наприкінці квітня  молодь зі всієї України з’їжджатиметься на Волинь для участі в чотириденній спортивно-патріотичній тереновій грі «Звитяга-2012». Організатори заходу очікують на прибуття близько двох сотень молодих людей із Львова, Луцька, Києва, Рівного, Чернігова, Чернівців, Хмельницького та інших міст України. Метою проведення «Звитяги» є виховання молоді в дусі патріотизму та здорового способу життя. Continue reading →

Протягом 30 квітня 03 травня у лісовому масиві між смт. Цумань та с. Берестяне Ківерцівського району Волинської області проходила спортивно – патріотична теренова гра «Звитяга-2011». На якій вже вшосте Всеукраїнська молодіжна громадська організація „Національний Альянс” пропонує молоді в альтернативний спосіб загартуватися духом і тілом.

На місце табору прибуло більше 200 учнів та студентів середніх спеціальних та вищих навчальних закладів із Києва, Львова, Калуша, Чернігова, Дубно, Рівного, Закарпаття та багаточисельних містечок Волинської області. Також у тереновій грі взяли участь предастивники з Білорусії та Польщі. Особливістю цьогорічної Звитяги була зміна керівного складу сотень.

Continue reading →

Запрошуємо ознайомитись з промоційним відеороликом теренової гри “Звитяга-2011”. Поширюйте його в соціальних мережах для якомога більшої пропаганди гри серед української молоді!

Впродовж 4 днів, з 30 квітня по 3 травня,   у лісовому масиві між смт. Цумань та с.Берестяне Волинської області відбуватиметься Всеукраїнська спортивно-патріотична теренова гра «Звитяга-2011», організатором якої незмінно 5 років поспіль виступає Всеукраїнська молодіжна громадська організація „Національний Альянс”.

Для участі у тереновій грі молоді люди з багатьох областей України прибудуть на територію мальовничої Волині. Всіх учасників буде поділено на дві команди або ж сотні, які у свою чергу розділять на менші структурні одиниці: чоти та рої.

Мета теренівки полягає у визначені кращої команди під час змагання між ними. Кожна сотня облаштує власний табір, де на власноруч встановленій активістами щоглі, знаходитиметься її прапор. Для здобуття перемоги команда повинна заволодіти та втримати до кінця гри стяг супротивника.

Всі учасники змагання отримають нарукавну пов’язку відповідного кольору сотні, яка символізуватиме життя. Під час теренівки сотні можуть «знищувати» гравців суперника шляхом зриву цієї пов’язки, що означатиме «загибель». Зірвані пов’язки передаватимуться у Раду вищих спостерігачів, за кількістю яких визначатиметься результат гри.

Таким чином, молоді учасники матимуть змогу не тільки активно відпочити, але й вишколитись фізично у дусі кращих повстанських традицій. Важливо, що на таборі буде заборонено палити та вживати алкоголь. Адже одним із завдань заходу є популяризація серед молоді здорового способу життя.

Цьогоріч місце проведення гри – лісовий масив між смт.Цумань та с.Берестяне Волинської області. Воно є знакове тим, що в цьому лісовому масиві протягом кількох місяців з 1950 по 1954 рік знаходився Головний командир УПА Василь Кук, полковник УПА Василь Галаса та ряд інших провідних керівників Армії Нескорених.

Усіх зацікавлених запрошуємо взяти участь у тереновій грі „Звитяга-2011”.

Із положенням , порядком зголошення та деталями змагу можна ознайомитись на сайті http://zvytjaga.org.ua

“It’s not the size of the dog in the fight, it’s the size of the fight in the dog.” Mark Twain

Щоб писати про війну, потрібно з неї повернутися.Щоб пройнятись усіма тонкощами повстанського життя, самих лише прочитаних книжок і досліджених архівів буде замало. Необхідно скуштувати його, спробувати себе у ролі його учасника – бунтівного лицаря, за відважністю якого – висока мета.
Сама така нагода випала мені, хоча на момент згоди я і на третину не уявляла,що чекає на мене. Почувши про можливість провести перші 4 дні травня у славетних волинських лісах, я, любителька пригод та обожнювачка української природи, просто не могла змарнувати її. Чи зупинило б мене усвідомлення того,що попереду відсутність питної води, безсонні ночі в тривожному очікуванні ворога та безперервні сигнали «Алярм! Алярм!»? Навряд. Швидше за все, це прозвучало б як виклик і ще більше б розгарячило мою уяву.
Отож, то був кінець квітня, і я, запалена ідеєю та цікавістю, з нетерпінням чекала моменту від’їзду до Житомира, звідки розпочиналась моя подорож назустріч військово-патріотичній тереновій грі «Звитяга». З часу її першого проведення навесні 2006 року гра щорічно організовується Всеукраїнською молодіжною громадською організацією «Національний Альянс» і проводиться на території Волинської області. Мета цього чотирьохденного дійства – популяризація здорового способу життя, фізичний та ідеологічний вишкіл, виховання поваги довояків ОУН-УПА, які свого часу воювали на цій землі, спонукання молоді до активної участі в громадському житті країни шляхом залучення її до молодіжного руху.
Для початку про слово «ТЕРЕН». Воно походить від франц. “terrain” – місцевість, територія. А теренова гра – це відповідно активна гра на певній визначеній території. Отож, «Звитяга» передбачає поділ всіх учасників на дві команди, які протягом декількох днів ведуть між собою боротьбу з метою захоплення прапору суперника та “знищення”якомога більшої кількості “бойовиків” з протилежної команди, кожен з яких має пов’язку на руці, котру потрібно зірвати. Зірвані пов’язки передаються у Раду вищих спостерігачів, і за їх кількістю визначається результат гри. При встановленні результатів змагань використовується спеціальна шкала оцінювання:чим вищий ранг “убитого”, тим більше балів отримує команда. Перемагає сотня,яка набрала більше балів або здобула абсолютну перемогу.
Повернувшись звідти, люди не носять медалі, але однозначно мають що розповісти, що я і збираюсь зробити. Отож…
Day 1. Arriving
Після 15-ти годинної подорожі маршрутками, я і мої новоспечені побратими зЖитомира нарешті прибули на місце збору (лісовий масив між селами Лісняки,Рудка та Рудня Старовижівського району Волинської області ), де зібралося близько триста активістів із різних регіонів України. Цьогорічна «Звитяга» мала стати вирішальною у кількарічному протистоянні між двома командами “Чорні пси”і “Вовча сотня” та їх сотенними. За попередні чотири роки вони запекло“воювали” в нічию, зрівнявши рахунок “2:2″ у 2009 році. Я стояла у лаві, мало що розуміючи, окрім того, що зараз мене втиснуть у котрусь із команд, і я автоматично стану «псом» чи «вовком». Цікава перспектива, я вам скажу. Нарештіучасники поділені, і я разом з більшістю житомирян потрапляю у «Вовчу сотню» на чолі з сотенним Бойком та бунчужним Соколом. Далі нас розділили на менші структурні одиниці: чоти та рої, кожний придумав собі псевдо, за яким до нього зверталися всі наступні дні ( я стала сестрою Либідь), і ми попрямували у пошуку місця таборування. Йшли довго. На плечах переповнений 50-ти літровий рюкзак, в руці важчезний кульок, і я йду в ритмі, який задають вдвічі більші за мене чоловіки. Було важко, але казати «ні» було вже запізно – виклик прийнято.Після 3-х годинного блукання лісом, ми приютилися на гірці серед густої рослинності, місцина, де за нашими очікуваннями, ворог нас мав знайти нескоро. Гостре і цілком поясниме бажання пити було незадоволене – єдиним водним ресурсом поблизу було болото. Проблема з водою залишалась актуальною до кінця гри, так що кожна крапля, що потрапляла до рота, смакувала по-особливому.
Розбили табір, вислухали настанови керівників – не жаліти ані себе, аніворога. Мовляв, на війні всі засоби прийнятні. Адреналін пирснув у голову і я,напевно, вперше в житті відчула себе чи то хижаком, чи то амазонкою.
Перед сном нам видали пов’язки – такі білі липучки, які ми наліпили наруку, офіційно ставши вояками «Вовчої сотні». То була єдина ніч, коли ми більш-менш поспали.
Day 2. Let’s get it started.
На ранок виявилось, що, незважаючи на наші зберігання тиші та маскування,розвідники ворожого табору таки знайшли нас. Тож варто було чекати нападу. Так як більша половина нашої сотні брали участь у «Звитязі» вперше і не мали жодної уяви, що означає бій на цій «війні»,досвідчені і вже вправні у цій справі звитяжці вирішили продемонструвати нам деякі прийоми. Невеличкий інструктаж, і ось вже нас,зелених, але запалених цікавістю,просять спробувати себе у тренувальному бою. Мушу визнати, що то було неабияким зарядом енергії. Здається, про азарт, з яким я вчепилася в свого уявного ворога, я ніколи раніше не здогадувалась…
Нарешті, недовго по нашому поверненню у табір,почувся запах ворога. Тріскіт лісу і затяжний гул «псів». Прискорене серцебиттяі навіжені очі. Хотіла б я поглянути на себе. Далі все було, як у бурхливій короткометражці – їх напад, наша миттєва реакція, одна суцільна гора людей,дівчачі писки, прохання про підмогу. Бій на Звитязі – це кількахвилинне(зазвичай не більше 5 хвилин) протистояння 2 сил, які в межах правил, та все ж з неабиякою завзятістю борються, зриваючи один з одного пов’язки, допоки в одній з команд не залишиться жодного «живого» вояки. Я вчепилась в якогось хлопця, викручуючи його руку в пошуку червоної пов’язки, але то було зовсім нелегко. Повторюючи раз за разом свої зусилля, я і не помітила, як моя біла пов’язка непомітно була зірвана ворогом. От чорт! Але я не встигла погорювати,адже вже за хвилину бій було зупинено. З нищівною перевагою ми, сотня відважних вовків, сталина крок ближчими до перемоги!
Day 3. Keep fighting.
Коли розпочався цей день, а коли закінчився попередній, я вам не скажу. Адже розлючені поразкою «пси» вдалися до нової тактики виснаження і не давали нам спати всю ніч. Виславши з десяток своїх розвідників, які блукали навколо нашого табору, то посвистуючи, то щогодини імітуючи напад, вони очікували, що до ранку ми будемо абсолютно знесилені і вже ні на щоне здатні… Помилялися. Мушу визнати, що нічка то була складна. Тільки задрімавши, ми безперервно підскакували від крику «Алярм!», так що до ранкумене трусило від щонайменшого поруху. Мозок був налаштований лише не оборону,ніби я робила це від народження, ніби не було життя за межами цього темного,безкрайого лісу.
Ще з вечора наші з точністю до 400 метрів знайшли їхній табір. Відтак збираємося, налаштовуємось на перемогу і рушаємо. Супротивники зручно розташувалися на березі річки з проточною водою. Це вам не 2 дні підряд сухпайками харчуватись. Їхня сотні дружньо забилася в куточок біля щогли з прапором. Страх читався у їхніх очах.Та що там, в мене руці також трусилися, як і усі наступні рази перед боєм.В атаку! Цього разувсе відбулось не так поспішно. Оборона їх виглядала жалюгідно. Одна за одною позлітали червоні пов’язки. Радуйся,Вовча сотня, ти знову переможець! Ще й прапор їхній вдалось захопити! Щоправда по поверненню у свій табір, ми свого також не знайшли. Їхні розвідники-умільці без особливих зусиль викрали його під час нашої атаки. Але після чергової феєричної перемоги бідкатись ми не збирались. Єдине, що могло врятувати псів- це повернення свого прапора і утримання обох прапорів у себе в таборі до закінчення гри. Можливо. Але ми про це не думали. Ми були чітко налаштовані дочекатись їхнього нападу і дати остаточну відсіч!
Day 4. The moment of glory.
Знову спустошлива ніч.Про сон чомусь навіть не думається, перемога -занадто принципова. Неспокійно. Ворог знову хитрує, та ми вже не зважаємо. Ніби все під контролем, стійкові – на місці, біля щогли з прапором – ціла чота. Майже зненацька нагло зчинився алярм – ворожа сотня йде! В темряві нічогісінько не видно, світимо ліхтариками і бачимо все тих же Чорних псів. От вперті! Ну, нічого, зараз ми вам покажемо!Ворожа сотня хотіла грубо відтіснити нас до щогли і швидко забрати свій прапор. Від їхнього тиску наш народ падає. Знову каша,знову наша бере. Та виявилось, що їх прийшло лиш 50 з чимось. Тобто половина ще десь блукає. Відповідно бойову тривогу не відміняємо, чекаємо. Хоча й певні були,що Вій якщо й нападе, то лиш зранку, але війна є війна, тому ніяких дій на випадок – все має бути під контролем!
До ранку вони більше не показалися…Ми повалилися хто де. Сон таки взяв своє…
Ранок злився із ніччю і попереднім днем. Чекаємо.Вони з’явились без інтриги, за годину до кінця гри – розбиті і зневірені. Треба було їх добити рішуче, жорстко і швидко, щоб не встигли забрати прапор, що ми і зробили. ПЕРЕМОГА НАША! Онде бунчужний Сокіл вже підстрибує до вершечків дерев,радісно підкинутий своїми побратимами! Цей дев’ятнадцятирічний вояка став справжнім героєм цьогорічного протистояння. Декілька слів для преси.

Друже Соколе, яка це за рахунком для тебе «Звитяга»? Які зміни ти спостерігаєш у грі?

Це вже моя третя Звитяга. Попередні дві я був чотовим і у все того ж Бойка.Щороку все складнішеі складніше вести гру з огляду на те, що вдосконалюється тактика, прийомистають хитрішими, народ ховається чимдужче. Але у цьому весь смак.

Назви три ілюзії про«Звитягу».

Перша – те, що тут є мордобій. Брехня. Якби я побачив у когось мордобій,вигнав би з табору без роздумів.
Друга -що сюди їдуть тільки мужики по 30 років і немає дівчат. Брехня, бо середній вік учасників років17-18 ідівчат від третини до половини.
Третя – що це терористичний табір і тут готують смертників. Брехня, дівчина 15 років смертником бути не може, та й не характерно це для українців. Ми боремось відкрито, а не потайки бомбимо.

Алі Апшероні стверджував: «Війна змінює людину, роблячи когось кращим, а когось набагато гіршим, ніж він був. З війни ніхто не повертається таким, яким він туди йшов». Як гадаєш чи може перебування на «Звитязі» вплинути на світогляд її учасників?

Безперечно! Я бачив не одну людину, що після «Звитяги» змінювалася на краще, вступала в «Національний Альянс» і досягала успіхів в організації. Деякі учні військового ліцею вирішували остаточно ставати військовими теж після «Звитяги».Хоча недисципліновані і ледащі люди теж трапляються і після гри просто відходять.

***Залишилися формальності-торжественне закриття гри і озвучення переможців. Позаду чотири дні безцінного досвіду. Життя таке, що ніколи не знаєш, яку війну тобі оголосять завтра. Найцікавіше те, що частіш за все ми навіть не підозрюємо, за що і проти кого боремось.

“To be nobody but yourself in a world that’s doing its best to make you somebody else, is to fight the hardest battle you are ever going to fight. Never stop fighting.”

E. E. Cummings

На столі легенько парує свіжозаварений “Грінфілд”, ноги зручно витягнуті на ліжку біля столу, улюблена музика навіжено тішить вуха, а на душі найофігенніші почуття зі всіх можливих: коктейль всеохоплюючого щастя, безбашенної ейфорії, чорнющого злорадства, бойового духу. І посмішка на всі 38. Цьогорічна Звитяга стала для мене найкращим табором за все організаційне життя і найкращою теренівкою. Такого задоволення я не отримував без перебільшення ніколи. Все було саме так, як я хотів, наче я написав сценарій, а за ним зняли фільм. Ця гра була для мене надпринципова, неймовірно важлива і обіцяла бути напруженою. Але про все по порядку.

День 1.

Ще з вечора все, що треба, спакував у наплечник, щоб зранку голова не боліла. Але не могла гра початися без того, щоб я десь чогось не провтикав(в даному випадку – щітку й зубну пасту), тому на місце збору довелося бігти. Тут почалися приємності, котрих надалі було все більше й більше. Побачив 2 своїх хороших друзів – Спецназа і Німого, котрих не бачив рівно рік. Народу наче не багато чекає, але поки зі всіма перевітаєшся, то встигнеш замахатися. За балачками та піснями дорога не зайняла багато часу і от ми прибули на місце, з котрого того року поверталися розбитими і переможеними. Я вже офіційно стаю бунчужним вовчої сотні і отримую перших людей під командування. До мене потрапило багато бійців, котрих я хотів у себе бачити, крім Лимана хіба, що невідомо як опинився у Псах. Відтак всі мої недоброзичливці і супротивники опинилися по той бік. Дуже навіть файний розклад! Так значно легше буде настроїти себе і людей на війну. Вийшли першими, довго шукали місце таборування. Врешті приютилися на гірці серед густої рослинності. З самого початку я дав собі слово, що згризу людей, але тиші і маскування досягну. Цю обіцянку я виконав. Розтаборувалися, окопалися, роздуплилися. Настроюю людей на м”ясо. Вирішив для себе: до біса лицарство і всі ці лицемірні понти, враховуючи значення гри всі засоби будуть хорошими! Війна так війна! Знайомимося і до кінця дня отримуємо пов”язки. А я єдину ніч, де хоч якось спав.

День 2. Початок гри.

Вже замахався ставити людей на кулаки через порушення тиші. Але заникалися ми добре. Люди такі цікаві, від найменшого паліва панікують і хочуть кричати алярм 🙂 Ну, цей етап ми проходили, стояння на кулаках і порція матів допомагає цього позбутися. Невдовзі через стійкових наш табір спалили розвідники Звіробоя і як камікадзе намагалися прорватися до нашого прапора. Мертві трохи потусили і забралися геть. Тепер легше, можна чекати нападу. Дочекалися. Ліс тріщить і ламається, Чорні пси йдуть. Десь там є знайомі обличчя, але кров вдарила мені у мозок і засліпила очі. Я хочу крові і скальпів (тобто червоних пов”язок:) Навіжені очі, вишкірені зуби, крики і мати. Ох і вираз обличчя у мене був, мабуть! В результаті кількахвилинного бою і того, як я дрючив людей з моїм бойовим порядком, перший бій ми виграли з рахунком всі їхні:27 наших. От лузери! Після бою я вирішив, що нічого не їстиму крім шоколаду і печива, поки не виграю теренівку. Ніч була неспокійна, розвідники їхні кілька разів піднімали нас на алярм, нелюди, хоча всі ці штучки я знав і лише добре знання картографії врятувало ту сотню від такої ж долі. Зате вночі ми відкрили наші таланти – радіо “Пес-FM” у виконанні Німого і Спецназа так смішило людей, що я майже силою загнав спати одних і заткнув інших. Спокійно, хлопці, будемо ржати з них після перемоги. За бажання тієї сотні не давати нам спати, до речі, радіо нагородило їх почесним титулом “Чорні пси – мокрі труси” 🙂

День 3.

З вечора наші з точністю до 400 метрів знайшли їхній табір. Відтак збираємося, вмикаємо мозок на першу передачу і в дорогу. Знаходимо ворожий табір. Гарно вони розташувалися біля річки, тут тобі протічна вода і все таке, зате комарів більше. А сотня їхня забилася в куточок біля щогли. Бідосі 🙂 Зараз ми вам допоможемо. Тут вже я свої емоції пускаю в посмішку, адресовану супротивникам, радісні воплі і крики на своїх, щоб стрій тримали. В атаку! Не кваплячись підходимо і починаємо валити їх. Мене висмикують зі строю і затаскують всередину. Тепер за настановами Грома: триматися хоч зубами до останнього. Ламали мене якісь дівчатка, щось верещали, спочатку вилили мені на голову 2 казани води, потім намагалися втоптати в землю, підняли за кітель так, що ледь не задушили. Їм, схоже, почало набридати, що я ніяк не перевертаюся, а потім гру наче зупинили. Наче бо з мого ракурсу було погано видно. Наді мнов усі стоять, Спірітус щось кричить. Я ловлю момент, коли всі ті, що мене ламали, дивляться не на мене і роблю відчайдушний ривок останньої надії до болота, пірнаю у нього по пояс, переходжу до своїх. За кілька хвилин гру відновили. Я, мокрий, трохи побитий, злий, курва, як дідько, знову керую моїми бійцями. В результаті наша сотня знову дала їм тягла, щоправда мене вбили, але втрати склали всього 8 чоловік проти 100 з лишнім у них. Як файно :)) Плюс ми забрали їхній прапор. Щоправда, вони сперли і наш, поки нас не було. Але про це ми дізналися щойно прийшли домів. Ну нічого. Тепер знаючи Вія я не ламав собі голову роздумами над новою тактикою бо знав: він сотню згризе, але йтиме на нас. Так що чекаємо. Вдень читаємо лекції, граємо, проводимо конкурс на найкращу кричалку про ворожу розвідку, яка так невміло маскується, що навіть з табору її було видно. Завдяки їй чота Пегаса отримує приз – згущик за кричалку “Звіробій, Звіробій, їдь додому, дупу грій!” 🙂 Ми стаємо лавою і гукаємо всі кричалки їхній розвідці, щоб не сумувала і запрошуємо всією сотнею на чай. Не прийшли.

День 4.

Ніч. Що 2 години нова чота стійкує, щоб не провтикати нападу. Люди сплять хто де. Я у неймовірній напрузі, серце калатає, мов навіжене. Людям не даю втикати жодної секунди. Довбаю Спецназа за стійкових, щоб перевіряв їх що 15 хвилин. Тиша, 4 вогнища. Грьобана кава, але виходу немає – я не можу кинути своїх людей і просрати гру! Трохи куняю. Майже вся сотня біля щогли. Майже зненацька нагло зчинився алярм – ворожа сотня йде! В темряві ніц не видно, світимо ліхтариками і бачимо все тих же Чорних псів. От вперті! Передаю свій ліхтарик котрійсь дівчині позаду і стаю знову гарматним м”ясом поряд з моїми бійцями. Воювати і помирати, якщо треба – тільки разом! Ворожа сотня хотіла грубо відтіснити нас до щогли і швидко забрати свій прапор. Було круто! Від їхнього тиску народ падає, я зависаю між шарами людей, наді мнов Скутер рже і я ржу, попутно здираючи з Арійця пов”язку, ледь не здираю ще одну зі свого ж, потім встаю і скеровую своїх добивати Псів. Виявилося: у намьот вони пробралися, але прапор свій не знайшли. Зер гут! А ще бачимо, що їх прийшло лиш 50 з чимось. Тобто половина ще десь тусує. Відповідно бойову тривогу не відміняємо, чекаємо. Хоча я на 90% був певен, що Вій якщо й нападе, то лиш зранку, але війна є війна, тому ніяких дій на випадок – все має бути під контролем!

Ранок злився із ніччю і попереднім днем. Чекаємо. Серце зійшло з котушок, калатає шалено, шукаю в когось заспокійливе, глибоко дихаю, ходжу по стійках, кляну ту команду на чому світ стоїть, що тягнуть час, гади. Аж ось за годину до кінця гри вони з”являються. На той час чисельно вони поступалися нам і бойовий дух у них був ніякий. Треба було їх добити рішуче, жорстко і швидко, щоб не встигли забрати прапор. Що ми і зробили, правда частина їхніх чомусь втекла, але перемога знову за нами. Мої бійці просто скаженіють, радіють, обіймаються, стрибають, кричать і розмахують руками. Я серед них, теж не стримую почуттів, волаю що є голосу “Вовча сотня”, обіймаю побратимів. Потім несподівано здіймаюся над землею. Це мої бійці підхопили мене і давай підкидати ледь не до вершечків дерев. Як це круто!!! Я почував себе так кльово, коли люди у мене вірять, вигукують моє псевдо і тричі “Слава!”. Заради таких моментів варто жити! Останній бій. Все. Кінець. Перемога, ПЕРЕМОГА, трясця вам усім, НАШААААА!!! Чекаємо до 10.02, останні 15 секунд відраховую. Все!

Далі море фоток, підписів на пов”язках своїх бійців і сотенному тотемі. Сотенне закриття, звіти чотових, мій звіт, визначення найкращих таборовика і таборовички. Промови Бойка і моя. Збираємо речі, рушаємо. Потім закриття офіційне, прощання з побратимами і роз”їзд домів.

Підсумок.

Я досягнув свого. Я задоволено злорадствую з поразки Чорних псів. Я відірвався. Я вбив усіх, кого хотів. Я показав, чого вартий у полі сам-на-сам, а не в канторному офісі чи в мережі. Ось вам мої характер і сила!

Подяки.

Бойко. Дякую за те, що дав мені зробити все так, як я хотів, і з розумінням ставився до моїх вимог. Ти найкращий сотенний!

Німий. З ким би я ще побалакав про “Ягдтигри” і Міхаеля Віттмана? А ще дякую за самовіддачу і здатність зі мною сперечатися.

Спецназ. Ми взяли з тобою реванш за минулий рік! Тепер ти на віки-вічні шеф по стійкам. Наші меганадійні стійки, що щоразу попереджали про напад – і твоя робота.  А ще дякую за атомний оптимізм і безжальність до супротивників. І куди ж діти твою і Німого заслуги у створенні і праці Пес-FM 🙂

Честер. Природжений розвідник і вояка. Спокійний і вмілий. Дякую за твої поради, вони були дуже корисними! Ти круто показав себе в бою, наступного року порвемо їх ще раз 🙂

Тарантул. Не дівчина, а динаміт! Що б я без тебе робив? :)) У такої на дорозі не ставай, бо змете. Хто ж вам винен, Пси? Дякую за турботу про моє фізичне і психічне здоров”я. Ну і за міцний сон у автобусі дорогою домів 🙂

Пегас. Просто дякую за те, що ти був разом зі мною. Ти мій брат по зброї, це наша третя Звитяга в одному окопі. Ми порвемо всіх!

Кабан, Бізон, Старий, Іванко, Ярема – мої найкращі стрільці, гроза Чорних псів, справжні воїни. Я вами пишаюся!!!

Ну й всі інші любі мої таборовики!!! Мені дуже приємно, що ви всі вірили у мене і довірилися мені. Сподіваюся, я вашу довіру виправдав, я старався! Ви – найкращі! Що б там не казав Бойко – без вас я був би ніхто і ніщо. Без ваших запалу і волі до перемоги, зневаги до болі і комарів, подолання недосипу і недоїдання, витримки тиску ворожої сотні та моїх навіжених воплів і стояння на кулаках ми не перемогли б!

Ми – сотня переможців! Ми досягли свого попри все, продемонстрували характер воїнів і незламну віру в перемогу.

Ми – “Вовча сотня”. Ми – перемогли!

Сотенний Сокіл

Протягом 1-4 травня у лісовому масиві між селами Лісняки, Рудка та Рудня Старовижівського району Волинської області проходила чотирьохденна спортивно – патріотична теренова гра «Звитяга-2010». Вже вп‘яте Всеукраїнська молодіжна громадська організація „Національний Альянс” пропонує молоді в альтернативний спосіб загартуватися духом і тілом.

На місце табору прибуло близько 300 учнів та студентів середніх спеціальних та вищих навчальних закладів із Києва, Львова, Житомира, Полтави, Черкас, Івано-Франківська, Рівного, Кривого Рогу, Чернігова, багаточисельних містечок Волинської та Рівненської областей. Також у тереновій грі взяли участь члени білоруської організації “Правий Альянс”.

Цьогорічна Звитяга стала вирішальним кількарічним протистоянням між двома командами “Чорні пси” і “Вовча сотня” та їх сотенними. За попередні чотири роки вони запекло “воювали” в нічию, зрівнявши рахунок “2:2” у 2009 році.

АЛЯРМ!!! АЛЯРМ!!! АЛЯРМ!!! 1-4 травня у Волинському поліссі вже вкотре проходитиме теренова гра «Звитяга», організована молодіжною організацією «Національний Альянс». Для тих, хто ще не знає, теренівка полягає в наступному: дві команди (себто дві сотні) воюють одна проти одної. Кожна має свій табір та прапор. Щоб перемогти, треба відібрати прапор супротивника або «знищити» усіх із ворожого табору. Кожен учасник має нарукавну пов’язку, що символізує життя, щоб «убити» суперника – треба її зірвати. Уже чотири роки поспіль конкуруючими сотенними є Андрій Бокоч і Павло Данильчук. П’ята Звитяга для них є вирішальною: хто кого? Отож, вдалося витягнути з підпілля друга Вія і друга Бойка на відверту розмову: Continue reading →

Запрошуємо вас подивитись новий презентаційний ролик про теренову гру “Звитяга”.